Сторінка юного читача

     

     

                                                                     Літературний сайт Ігора Січовика

                                                                 читати тут
                        Сімейна бібліотека

      

                                                 Казки братів Грімм

                                                      

                                    Казки Андерсена  

                                                    

                                   Казки Шарля Перро

                                                       

                                           Читаємо по складах

Казки Констянтина Ушинського

        Вітер і Cонце             

         Одного разу Сонце і сердитий Вітер з півночі затіяли суперечку про те, хто з них сильніший. Довго сперечалися вони і, нарешті, наважилися помірятись силами над мандрівником, який в цей самий час їхав верхи по великій дорозі.
      - Поглянь, - сказав Вітер, - як я налечу на нього: миттю зірву з нього плащ.
      Сказав, - і почав дути, що було сили. Але чим більше старався Вітер, тим міцніше закутувався мандрівник у свій плащ: він бурчав на негоду, але їхав все далі і далі. Вітер сердився, лютував, обсипав бідного мандрівника дощем і снігом; проклинаючи Вітер, мандрівник зодягнув свій плащ в рукави і підв'язався поясом. Тут вже Вітер і сам переконався, що йому плаща не здерти.
     Сонце, бачачи безсилля свого суперника, посміхнулося, виглянуло з-за хмар, обігріло, осушило землю, а разом з тим і бідного напівзамерзлого мандрівника. Відчувши теплоту сонячних променів, він підбадьорився, благословив Сонце, сам зняв свій плащ, згорнув його й прив'язав до сідла.
    - Бачиш, - сказало тоді лагідне Сонце сердитому Вітру, - ласкою і добротою можна зробити набагато більше, ніж гнівом.

   Два плуги
           З одного і того ж шматка заліза і в одній і тій же майстерні були зроблені два плуга. Один з них потрапив у руки хлібороба і негайно пішов на роботу, а інший довго і абсолютно марно провалявся в крамниці купця.
     Сталося через кілька часу, що обидва земляка знову зустрілися. Плуг, колишній у хлібороба, блищав, як срібло, і був навіть ще краще, ніж у той час, коли він тільки що вийшов з майстерні; плуг ж, що пролежав без всякого справи в крамниці, потемнів і покрився іржею.
      - Скажи, будь ласка, чому ти так блестишь? - запитав заіржавілий плуг у свого старого знайомого.
      - Від праці, мій милий, - відповідав той, - а якщо ти заіржавів і став гіршим, ніж був, то тому, що весь цей час ти пролежав на боці, нічого не роблячи.

Лисиця і цап

    Бігла лисиця, на вороння рота роззявила , - і потрапила в колодязь. Води в колодязі було небагато: потонути не можна, та й вискочити теж. Сидить лисиця, горює. Йде козел, розумна голова; йде, бородою трясе, рогами мотає; заглянув, від нічого робити, в колодязь, побачив там лисицю і питає:
    - Що ти там, лисонька, робиш?
    - Відпочиваю, голубчику, - відповідає лисиця. - Там нагорі жарко, так я сюди забралася. Вже як тут прохолодно так добре! Водиці холодненької - скільки хочеш.
     А козлу давно пити хочеться.
     - Чи добра вода? - запитує козел.
     - Відмінна! - відповідає лисиця. - Чиста, холодна! Стрибай сюди, якщо хочеш; тут обом нам місце буде.
     Стрибнув здуру козел, трохи лисиці не задавив, а вона йому:
     - Ех, бородатий дурень! І стрибнути не вмів - все оббризкав.
      Схопилася лисиця козлу на спину, зі спини на роги, та й геть із колодязя.
     Мало не пропав козел з голоду в колодязі; насилу-то його відшукали і за роги витягли.

Півник з родиною
         Ходить по двору півник: на голові червоний гребінець, під носом червона борідка. Ніс у Петі долотом, хвіст у Петі колесом, на хвості візерунки, на ногах шпори. Лапами Петя купу розгрібає, курочок з курчатами скликає:
- Курочки-чубарочки! Турботливі господарочки! Пестренькі-рябенькі, чорненькі-біленькі! Збирайтеся з курчатками, з малими дитятками: я вам зернятко знайшов!
   Курочки з курчатами зібралися, разкудахталися; зернятком не поділилися, побилися.
   Петя-півник заворушень не любить - зараз сім'ю помирив: ту за чубчик, за того вихор, сам зернятко з'їв, злетів на пліт, крилами замахав, на все горло закричав: «Ку-ка-рі-ку!»